Кандидати на пост президента України про РФ і Крим – в медійному дзеркалі, за тиждень до виборів

Інформацію про президентську кампанію громадяни України отримують зі ЗМІ. Багато хто знає про вибори з телевізора, але деякі дослідження при цьому говорять, що лише третина громадян довіряють цьому джерелу. Природа світового медіаспоживання сьогодні така, що практично весь контент так чи інакше присутній в Інтернеті. Багато ЗМІ черпають свій зміст із контент-сайтів, і далеко не кращої якості. У підсумку, громадяни України формують свої уявлення про кандидатів з різної якості джерел, через сумнівні фільтри і у вкрай непередбачуваній інтерпретації. В поточну кампанію – ще й з комедії, але це предмет інших аналізів і експертиз.

Представляємо невелике дослідження – понад 10 000 сайтів українського і російського сегмента Інтернету за останній рік в розрізі медійного стану кандидатів у президенти України. Можливо, деякі факти допоможуть досягти кращого розуміння портретів кандидатів виборцями, щоб прийняти усвідомлені рішення 31 березня.

Вибори як інфопривід

Одне з найважливіших питань – наявність інформаційної політики претендентів на пост президента. Саме – наявність: наскільки кандидати здатні створювати власні інформаційні приводи, альтернативні політичні рішення, супроводжувати дискусії та пропонувати сценарії на випередження суперників. Наявність медійного контенту в кандидатів безпосередньо змінила рейтинги переваг українських виборців, навіть якщо цей самий контент і не належить до класичного передвиборного.

На превеликий жаль, вивчення тем і сюжетів, пов’язаних з кожним виборами, в 2019 році створює стійке враження, що медіа більш зацікавлені писати про кандидатів, ніж вони самі. Причому обходяться журналісти і контент-генератори малим – передруком програм і цитат, просто наганяючи собі трафік. Споживачі кидаються на будь-які можливі способи отримати інформацію. А її-то і немає. Є передвиборні гасла, ретельно артикульовані звинувачення один одного, компромати і принизливі рейтинги суперників

Очевидно, що чим ближче до дати виборів президента в Україні, тим більше публікацій з’являється з підняттям тем економіки, війни, міжнародної політики та інших гострих питань. Включаючи їх в свої передвиборчі кампанії, кандидати регулярно виступають на різних теле- і радіоканалах, фігурують у друкованих та онлайн-медіа.

Проаналізувавши динаміку публікацій за минулий рік, який став інформаційно-підготовчим для кандидатів, а також I квартал 2019 року, який став фінішною прямою, ми змогли побачити різноманітні активності всіх учасників політичних перегонів. На початку березня цифри активності виглядають так, як вказано в таблиці.

Зліва в колонці – кількість публікацій зі згадуванням кандидата за весь 2018 рік, справа – за період з січня по березень 2019 року. Відсоток публікацій 2019 року до 2018 яскраво показує кандидатів, які активізувалися до передвиборної кампанії. Якщо за I квартал 2019 року значення відсотка в районі 50 або менше – отже, політик перебував у публічному просторі і в 2018 році, становив інтерес для суспільства.

Значення більше 100 говорять про те, що вибори розбудили 7 кандидатів з 14, тобто половина лідерів повторили річні показники за передвиборний квартал.

Четверо з них займаються виключно передвиборною діяльністю: Зеленський, Кошулинський, Балашов і Смешко – можна сказати, злетіли над собою, демонструючи активності, що в кілька разів перевищують їх звичний інформаційне стан. Можливо без виборів, деяким здобувачем взагалі нічого було сказати.

Очевидно, що нинішній президент і без передвиборної гонки фігурує в багатьох сюжетах про події в Україні. Кілька інших кандидатів також не мислять пасивності в інформаційному полі та підтримують свої імена на слуху. Цікава тенденція починається вже з 3-ї позиції – Володимира Зеленського, кількість згадок про якого за I квартал 2019 перевищує активність за весь попередній рік.

З 4-го по 8-ю позиції можна оцінити динаміку текстів від публічних, але менш активних персон. Тут розподіл вже більш природний, виходячи з тимчасового періоду. За рік встигли опублікувати більше заміток і новин, ніж за 3 місяці.

Вже з 9-ї та 10-ї позицій тенденція стає обернено пропорційною. Явно видно активізацію в інформаційному полі до завершення передвиборної програми. Зазначимо, що це спостерігається як для вже відомих персон, так і для нових осіб, які представляють свої політичні партії на виборах президента України.

Термінологія Крим – Донбас

Одна з головних ролей майбутнього президента України – Верховний головнокомандувач. Політична роль Верховного – чітко артикулювати позицію України стосовно агресії РФ, вибір союзників, розвиток шляху в НАТО і те, як буде називатися можливий наступний формат переговорів про звільнення українських територій. Саме представництво цієї ролі в ЗМІ ми і спробуємо розкласти по поличках.

Переходячи від кількісної оцінки до тем, ми провели відбір публікацій з найбільш гострими темами. Вони неодмінно стануть головною порядком для майбутнього президента. Як кожен кандидат бачить вирішення питання з Кримом і Донбасом, можна оцінити за політичними програмами кандидатів та їхніх коментарів в ЗМІ. Це досить успішно вже зробили журналісти, опублікувавши не одну статтю про бачення політичними особами майбутнього у відносинах із Заходом і Росією.

Якщо узагальнено, то групи кандидатів діляться на тих, хто говорить про кардинальні заходи, в тому числі військове вирішення конфлікту з або без допомоги світової громадськості, та тих, хто планує вирішувати його «мирно», шляхом переговорів.

Цікаво, що є третя, умовно нейтральна позиція, яка пояснюється як ще більш активне залучення Заходу і при цьому припинення вогню – відносно мирне вирішення. При цьому в такому підході не уточнюється, як саме буде вирішено питання війни в принципі. У такі відповіді вкладається риторика як застосування сили, так і дипломатії.

Окремими запитами ми вивчили динаміку публікацій і згадок імен кандидатів у зрізі військового конфлікту на Сході України та анексії Криму. З одного боку, це закономірні питання від журналістів про стратегію стосовно цих частин України. З іншого боку, деякі кандидати публікували окремі заяви для позначення своєї позиції. Так ми змогли отримати картину акцентів від кожного на проблемі Донбасу, Криму і територіальних зазіхань у цілому.

Бачимо, що проблему територіальної цілісності загалом частіше всіх піднімали сайти за участю Валентина Наливайченка і Олександра Вілкула. У процентному співвідношенні від загальної кількості публікацій ці терміни найчастіше звучали в них. Саме про Крим і Донбас усі кандидати, за рідкісним винятком, кажуть приблизно з однаковою частотою.

Однак якщо зіставити ці показники із загальною кількістю публікацій про кожного учасника гонки, виходять інші акценти. За частотою лідирують Руслан Кошулинський, Валентин Наливайченко та Ігор Смешко. Потрібно враховувати, що Наливайченко і Смешко частіше виступають у якості експертів з геополітичних питань, оскільки обидва займали керівні посади в СБУ.

З іншого боку, однозначності формулювань політики не люблять, слова «анексія» і «окупація» дозволяють собі вживати лише діючий президент Порошенко, Наливайченко і Кошулинський. Сором’язливі 1-3 % інших найкраще грають на руку істерик РФ про «хто завгодно, тільки не Порошенко».

Наявність персональної політики

Графіки динаміки кажуть – знайди 5 відмінностей. Їх не так вже й багато. Чітко видно використання чужих приводів яких згадок кандидатів в один і той самий час. Чинний президент згадується в кілька разів частіше і створює приводи впевненіше інших. В українському інтернет-просторі тільки Тимошенко займає середню позицію в згадуваності, інші (Зеленський, Гриценко і Бойко) йдуть останні три місяці досить купчасто і найчастіше просто присутні в загальних матеріалах про вибори, наприклад, в публікаціях про свіжі рейтинги. Найменше в Росії пишуть про Гриценко, а Зеленський і Бойко стабільно випереджають Тимошенко, але не кардинально. Характер динаміки настільки повторюється в українському і російському медіапросторі, що наштовхує на думку про відсутність спеціальних інформаційних маневрів країни-агресора.

Схоже, що всі сили кинуто на п’яту колону в Україні, а існуючих вкидань і маніпуляцій досить для російського споживача. Специфічне забарвлення, що створюється пропагандистами для внутрішнього споживача, базується на темі «тільки не Порошенко» і складається з навішування ярликів, прізвиськ і конспірології на будь-яку українську подію, включаючи протиставлення іншим представникам влади, посилення відповідальності та асоціації з громадянською війною. Схоже, з останнім РФ вважає, що вже досягла досконалості і не вважає за потрібне пояснювати своїм громадянам додатково. Позитивно, що в українському інформаційному просторі формулювання «громадянської війни» або аналогічні – не зустрічаються.

У лютому 2019 року коло тим більше сконцентроване на тому, що Україна вже 5 років бере участь у конфлікті з Росією. США і низка європейських країн заявляють про продовження підтримки нашої країни і продовження санкцій для Росії.

Кандидат у президенти Юрій Бойко дає оціночні коментарі щодо релігії в Україні та змін після отримання Томосу. Він говорить про роз’єднання населення на релігійному ґрунті та намагається фігурувати в новинах з президентом. Зокрема про гострі теми, що стосуються Криму і вступу до НАТО. Юрій Бойко ставить питання Донбасу першим у своїй передвиборчій програмі та дотримується виключно «переговорної» сторони процесу. Бойко регулярно фігурує в новинах з Віктором Медведчуком, який не балотується на пост президента, але є кумом президента Російської Федерації. Недавній візит до Москви, звичайно, прикрасив порядок денний українських патріотів та концентрації проросійських сил, але кількості й якості інформаційних політик практично не змінив.

Найпозитивніші враження від вивчення російської порядку денного – наявність можливості вибору і демократичних процедур. Їх пропагандистська машина РФ приховати не змогла, бо всі сюжети будуються на наявності декількох альтернатив, прогнозів і сценаріїв. Навіть у потоці скреп і апокаліптичні конспірології Україна залишається державою, де громадяни вирішують, хто буде президентом, і де неможлива стабільність кладовища.